Велнес в інтер'єрі.
Кінцугі, чи японське мистецтво відновлювати зламане

«Nothing is ever truly broken»

Ніщо і ніколи насправді не зламано — один із основних принципів, які є суттю японського мистецтва кінцугі. Це доволі давнє уміння відновлювати розбиті горщики золотими швами. Його ідеологічна суть полягає в тому, що поломка — це не кінець існування предмета, це природний плин його життя, і вона лише робить його унікальніше і цікавіше. Вже починаєте здогадуватися, до чого тут велнес, вірно?
Історія кінцугі, кажуть, почалася у 15 столітті з того, що японський військовокомандуючий розбив одну з улюблених чайних чашок. Коли її відремонтували, вимогливий воїн і великий любитель кераміки залишився незадоволеним грубою роботою і зажадав, щоб майстри придумали більш вишуканий спосіб латати рани чашкам. І ті здогадалися «зшивати» їх золотими нитками.
У нашій культурі є фразеологізм про те, що шрами прикрашають чоловіка. Якщо очистити його від легкого нальоту сексизму, вийде приблизно таке ж значення, про яке говорять японці: наш біль, наші втрати, наші негативні переживання — це частина нашого досвіду, який небезпечно ховати і про який не варто забувати. Навпаки — все це потрібно пережити і зробити частиною власної унікальної та особливої історії.


Кінцугі — це, по суті, відгалуження філософії вабі-сабі, суть якої — пошук краси в недосконалих і незавершених речах. У випадку мистецтва відновлення кераміки за допомогою лаку і золота можна говорити про те, що майстри навчилися не ховати недоліки предметів, а перетворювати їх на переваги, надаючи нове естетичне прочитання, здавалося б, зруйнованим речам. У західній парадигмі — в українській точно — таких принципів, на жаль, не існує: навпаки, наші бабусі завжди вимагали позбуватися від розбитого і розколотого, мовляв, це обіцяє біду і взагалі нехороша прикмета. А ось японці вірять, що розбитий глечик може бути навіть ще більш цінним, ніж був раніше.
Однак із розвитком ідей усвідомленості кінцугі починає набувати нових сенсів, у тому числі і в Європі: сьогодні ми часто чуємо про те, що людство повинно споживати менше, обмежити кількість сміття, покупок і непотрібних речей. З цієї точки зору сама концепція кінцугі здається панацеєю: не викидати зламане або порване, а лагодити його і таким чином робити ще прекрасніше. А якщо копнути глибше, це може стосуватися не тільки предметів, але й людей та їхніх взаємин.
Якщо тарілка впала і розкололася на кілька шматочків, він збирає її заново та «зшиває» золотим лаком — при такому підході залишається простір для художніх експериментів, наприклад, у створенні золотих плетінь на тарілці. Є ще кілька методів: наприклад, замінити відсутній елемент золотим лаком повністю або створити нову тарілку з декількох розбитих, продовживши таким чином життя відразу кільком посудинам. Якщо вони еклектично виглядають разом — тим краще: головне, що тарілку знову можна використовувати, показуючи її красу в новому контексті.
Що саме робить майстер кінцугі
з предметами, що потрапили йому до рук?
А ось японська художниця Томомі Камошіта у своїй творчості поєднує любов до естетики недосконалого і до морських хвиль. Вона збирає на березі розбиті шматочки кераміки, об'єднує їх разом, додає інші шматочки — якщо є така необхідність — і створює за допомогою мистецтва кінцугі підставки для паличок.
«У японській чайній церемонії уламки і тріщинки в чашках вважаються цікавими та привабливими», — розповідає автор «Маленької книги японських задоволень» Ерін Лонгхерст. Вона додає, що цей концепт — ще й прекрасна метафора всього життя, надихаюча і мотивуюча: не варто ховати свої синці та забої, радійте речам, які роблять вас несхожими на інших.
Як привнести кінцугі
та вабі-сабі у своє життя?
Письменниця Кендіс Кумаї пропонує виходити на довгі прогулянки, під час яких ви будете не тільки милуватися природою, але й знаходити в ній те, що можна вважати недосконалістю: наприклад, асиметрію у гілках, тріщини в каменях або стовп зламаного дерева, з якого пробиваються нові паростки . А ще такі прогулянки допоможуть сповільнитися та поміркувати над тим, що у вас є, і як чудово, що воно є.